Історія закладу освіти

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І.

1. «Розвиток освіти в нашому краї з найдавніших часів до Великої Жовтневої соціалістичної революції»……………………………………. 2

2. «Розвиток освіти в ХІХ – на початку ХХ століття» (дореволюційний період) ……………………………………………………………………………….. 3

Розділ ІІ.

1. «Розвиток народної освіти в період будівництва соціалізму» (1918 / 1941 рр.)………………………………………………………………………………. 4

Розділ ІІІ.

1. «Відбудова і подальший розвиток народної освіти після Великої Вітчизняної війни» …………………………………………………………………………….. 9

2. «Розвиток Осокорівської середньої школи в

80-х роках» ……………………………………………………………………………………………………………..15

Додатки

ВСТУП

Ця робота є спробою відтворити історичні етапи розвитку освіти в нашому краї. Вона написана на основі документального матеріалу , а також спогадів старожилів села, пошукової роботи колишніх учнів та учителів школи, в ній висвітлюються найважливіші етапи становлення школи і розвитку народної освіти нашого селища , в тісному взаємозв’язку з розвитком культури і народної освіти в Українській РСР.

Активну участь у написанні нарисів з історії Осокорівської середньої школи взяли (нині покійні )учителі : Кучмій Ліля Василівна, Путін Анатолій Михайлович, Радченко Наталя Олексіївна, Корнієнко Валентина Тимофіївна, Карпушина Євдокія Антонівна, Співак Олексій Артемович, Голуб Віра Назарівна та колишні учні школи.

Робота складається з трьох розділів : перший розділ охоплює період з найдавніших часів до встановлення Радянської влади в нашому краї – січень 1918 року.

В другому розділі вміщено матеріал про розвиток народної освіти в селі за роки Радянської влади до червня 1941 року , початку Великої Вітчизняної війни.

В третьому розділі розповідається про відбудову і подальший розвиток народної освіти в селі після Великої Вітчизняної війни і до наших днів. Ця частина не закінчується , в ній передбачається продовження літопису школи в наступні роки.

В праці частково подається матеріал з історії села на різних етапах історичного розвитку.

Зібраний матеріал відредагував і підготував до написання вчитель історії та суспільствознавства Осокорівської середньої школи Співак Іван Артемович в 1988 році.

РОЗДІЛ І

Розвиток освіти в нашому краї з найдавніших часів до Великої Жовтневої Соціалістичної революції

Короткі відомості про заснування села ОсокорівкаПерші писемні відомості про Осокорівку відносяться до ХУ-ХУІ ст. В боротьбі народних мас України проти іноземних загарбників і феодальнокріпосницького гніту, за возз’єднання України з Росією видатну роль відіграло козацтво, яке виникло в другій половинні ХУ ст.Його центром стала Запорізька Січ, заснована в 30 - 40 -х роках ХУІ ст . Запорожці прийняли активну участь в заселенні і економічному освоєнні Нижнього Придніпров’ я.Немало населених пунктів Херсонщини зв’язано з їх діяльністю.

На побережжі Дніпра, де були сприятливі умови для ведення господарства , біля сучасних сіл Давидового Броду, Милового, Золотої Балки і Осокорівки існували запорізькі зимівники (паланки).Це дає підстави передбачити , що уже в той час почалося заселення вибалку, де протікала невеличка річка Осокорівка.

Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. за Кючук-Кайнарджийським мирним договором Росія одержала землі між Дніпром і Південним Бугом(правобережжя сучасної Херсонської області).

Відвойовані землі на Південній Україні царський уряд роздавав російським і українським поміщикам, чиновникам, офіцерам.Царський уряд вживав заходів до якнайшвидшого заселення краю.Поряд з урядовою колонізацією краю російські та українські поміщики вивозили сюди у свої маєтки кріпаків з інших частин України і центральних районів Росії.Дуже багато тут селилося селян-утікачів. Так виникло багато приватновласницьких сіл. Поміщицьким було і село Осокорівка. Поміщицькі села були заселені в основному не кріпосними селянами, а „поміщицькими підданими”,тому процент кріпосних селян тут був не великий. Це відкривало ще до селянської реформи 1861 року широкі можливості для розвитку капіталістичних відносин на півдні України.

Наприкінці ХУІ ст. в Осокорівці було 15 дворів і близько 50 жителів. На території села був кінний завод і млин.

Під час революції1905-1907 рр.в Осокорівці, Фирсівці та інших селах відбулися масові виступи селян. Осокоряни вчинили напад на поміщицьку економію і забрали з амбарів багато зерна. Для придушення виступу селян прибув великий загін козаків. Всіх селян зігнали на подвір’я волосного управління і вчинили жорстоку розправу над ними. Всіх поставили на коліна в сніг і били нагайками та шомполами, а особливо тих, хто брав участь у нападі на економію. Радянська влада в Осокорівці встановилася у січні 1918 року. Найактивнішими борцями за радянську владу були Царьов Левко, Скорик Анастасія Андріївна, Бондаренко Андрій Галактонович,Сосідко Ісак Андрійович та багато інших.Коли розпочалася іноземна воєнна інтервенція і громадянська війна, багато жителів села добровільно влилися в Червону Армію. Серед них були Регеда Захарій Іванович, Нога Свирид Іванович та інші.

На той час Осокорівка була уже великим населеним пунктом.

РОЗДІЛ ІІ

Розвиток народної освіти в період будівництва соціалізму (1918 – 1941 рр. )

Під час першої світової війни, Жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни церковно- приходська школа зовсім припинила своє існування, а в земській школі працювала лише одна вчителька Мотрона Андріївна, так як Терентій Гаврилович був мобілізований до армії і повернувся в Осокорівку десь аж в 1919-1920 році. Крім того в період громадянської війни край наш був ареною жорстоких боїв, частих змін влади. Тут були і денікінці,і врангельці, банди Махна і Григор’єва та інших ворогів Радянської влади. За таких умов школа, безумовно,не могла нормально працювати.

У 1920 році на Україні була запроваджена загальноосвітня семирічна школа, що складалася з першого ступеня /I-IV класи/і другого/V-VII класи/. У республіці були організовані спеціальні курси, семінари і конференції по підготовці та перепідготовці вчителів. Уряд установив безкоштовне навчання в усіх школах. Цей захід,як і ряд інших, створив реальні умови для здобуття дітьми робітників і селян середньої та вищої освіти. Правда,ще багато дітей не були охоплені школою,не всі школи було забезпечено підручниками, інвентарним та шкільним приладдям,паливом. Але те,що вже було зроблено_ великий і не заперечний успіх Радянської влади. Радянська трудова школа несла народним масам світло знань,готувала свідомих і активних будівників соціалізму.

З 1920 року Осокорівська школа стала загальноосвітньою семирічною школою першого ступеня, тобто початковою чотирирічною. Директором школи продовжував працювати Іващенко Терентій Гаврилович з дружиною Мотроною Андріївною.

Величезна робота розгорнулась в цей час на селі, як і по всій країні,по ліквідації не письменності. Особливо енергійно вона велась після видання Ленінського Декрету про боротьбу з неписьменністю. В селі,крім школи,було створено декілька гуртків лікнепу/ліквідації неписьменності/, яким було охоплено майже все доросле населення села. Роботу в цих гуртках проводили вчителі, активісти села,комсомольці,а також учні 3-4-х класів школи.

На допомогу неписьменним і малописьменним було видано буквар для дорослих «Червоний прапор», читанку для опанування грамоти червоноармійцями і допризовниками «Червона зоря». До активної роботи по ліквідації неписьменності було залучено багато вчителів та інших працівників культурно-освітніх закладів. Робота по ліквідації неписьменності дала свої плодотворні наслідки: під кінець відбудовного періоду писемне населення становило майже 60 процентів.

Велику роль в культурному будівництві Осокорівки, в зміцнені Радянської влади на селі, в розвитку радянської школи належить одному з найстаріших вчителів школи, її директорові Т.Г . Іващенку. В селі майже не було такої людини, якій би Терентій Гаврилович в якійсь мірі не допоміг в оволодінні грамотою, стати людиною.

Прибув Терентій Гаврилович до Осокорівки, як уже згадувалося, в 1912 році разом з дружиною, теж вчителькою Мотроною Андріївною і були вони першими і тривалий час єдиними вчителями, відкритою в 1912 році земської школи. Коли почалась перша світова війна Терентій Гаврилович був мобілізований , став офіцером царської армії. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції Терентій Гаврилович деякий час вагався у виборі свого місця в житті,але в 1918 році він остаточно став на бік Радянської влади,перейшов до лав Червоної Армії, а в 1919 році був направлений Народним Комісаріатом освіти на посаду вчителя і директора Осокорівської школи.

Всю свою кипучу енергію він віддавав справі служіння Радянській владі, брав активну участь у зміцненні Радянської влади на селі, весь час обирався депутатом і членом Виконкому сільської ради,багато уваги приділяв створенню сільського споживчого товариства. Разом з учителями і учнями школи проводив велику роботу по ліквідації не- письменності, в організації діяльності хат-читалень, у створенні і організації роботи бібліотеки і сільського клубу. Він був організатором першого в селі драматичного гуртка, який часто ставив на сцені сільського клубу п’єси українських і радянських драматургів. З учнів старших класів та молоді села Терентій Гаврилович створив хор, де розучувались революційні пісні і обов’язково партійний гімн «Інтернаціонал». Під час проведення урочистих свят 1 Травня, річниці Великого Жовтня хор розміщався біля трибуни і при відкритті і закритті мітингу виконував «Інтернаціонал». Він бував на всіх зборах і сходах громадян села, виступав на них.

Наприкінці 20-х років розгорнулась колективізація, створювалися найпростіші форми кооперації Тсози, а в 1928 році в Осокорівці було організовано колгосп «Гасло комунарів». І в усіх важливих справах Терентій Гаврилович не стояв осторонь, допомагав у створенні кадрів для бухгалтерії і обліковців, приймав участь у проведенні ревізій у колгоспі, в магазинах ССТ. Авторитет його був дуже великим, його любили і поважали всі жителі села. Навіть і тепер багато людей старшого покоління пам’ятають свого вчителя і наставника Терентія Гавриловича Іващенка.

Починаючи з 1925 року в країні розпочалася підготовка до запровадження обов’язкової освіти, але цей процес до початку 30-х років проводився повільно. В цей період розпочалася індустріалізація країни і тому держава не могла виділяти необхідні кошти для розвитку народної освіти. Починаючи з 1930 року на Україні розгорнулась величезна робота по запровадженню загального початкового навчання.

Щоб привернути увагу населення до всеобучу, наприкінці 1930 року в республіці було проведено місячник громадянського огляду загального навчання. Організовувались походи, перевірки здійснення всеобучу. Комсомол на початку 1931 року оголосив всесоюзний похід за загальне навчання. Для підготовки вчительських кадрів у республіці було відкрито десятки педагогічних курсів з різним строком навчання. На роботу в школи поверталися вчителі які працювали не за фахом. ЦК комсомолу проводить мобілізацію комсомольців на вчительську роботу. Спільними зусиллями партії, уряду і народу на кінець першої п’ятирічки у республіці , в основному, було здійснено загальне обов’язкове початкове навчання.

У 1932 році в СРСР була встановлена єдина система народної освіти. Вона включала дошкільне виховання дітей / до семирічного віку/ початкову школу з чотирирічним строком навчання, семирічну школу навчання, на базі якої будувалась десятирічна школа і технікум, і нарешті, вища школа, куди могли вступати випускники десятирічок робітфаків і технікумів. По всій країні запроваджувалась єдина середня школа – десятирічка, яка мала готувати випускників до практичної діяльності і до вступу у вищу школу.

Розвиток освіти в ХІХ – на початку ХХ ст.

(дореволюційний період)

Освіта в царській Росії була доступна лише експлуататорським класам. Боячись в народі поширення визвольних ідей , царизм прагнув тримати трудящі маси в темноті , всіляко гальмував освіту народу. Величезна більшість населення на Україні була неписьменною. Обмежуючи розвиток освіти, пануючі класи не скупилися на будівництво „богослужебних” закладів – монастирів і церков.Так церква в Осокорівці була збудована набагато раніше ніж школа. Єдиним навчальним закладом на селі була церковно-приходська школа, а його вчителями були піп та диякон.

Після скасування кріпосного права на Україні відбулися помітні зміни в галузі народної освіти. Розвиток економіки викликав потребу зробити зміни в шкільній системі. Наприкінці 60 –х років були створенні двокласні школи, але вони не задовольняли потреб населення. Поза школою лишалось понад 70 % дітей шкільного віку.

Урок у церковно-приходській школіОсобливо багато неписьменних було на селі. Навіть початкову освіту вдавалося здобути тільки незначній частині трудящих. Переважна більшість трудящої молоді набула знання в суворій школі життя, працюючи в панських і куркульських господарствах. Середня, а тим більше, вища освіта були майже повністю недоступними для трудящих.

На всій території України не було жодного вищого учбового закладу з українською мовою викладання, а в царській Росії – навіть жодної української школи на державному утриманні.

В останній чверті ХІХ ст. в Осокорівці була відкрита церковно-приходська школа. Основним навчвльним предметом цієї школи було вивчення Закону Божого. Школа перебувала під суворим наглядом церкви. Навчання проводилось російською мовою. За два роки навчання в школі учні навчалися писати і рахувати. На цьому навчання селянських дітей закінчувалося, тому що продовжувати далі навчатися вони не могли.

На початку ХХ ст. в Осокорівці почала діяти земська школа, але поскільки земство приміщення свого не мало , то навчання проводилося у найнятих в багатих селян хатах.

У 1912 році в Осокорівці була побудована двохповерхова земська чотирикласна школа, але до 20 –х років вона була двокласною, тому що для чотирирічного навчання не вистачало ні коштів, ні вчителів.Довоєнна школа. Класовод Волобуєва А.П.

З самого початку вчителями земської школи стала сім’я Іващенків. Директором школи був призначений Терентій Гаврилович, а вчителем - його дружина Мотрона Андріївна. Проживали вони в приміщенні школи, для цього була відведена квартира для вчителів.

Після закінчення двокласної земської школи учні, які мали можливість продовжувати навчання, здавали вступні екзамени в Нововоронцовську чотирикласну школу. Але таких було дуже мало. Продовжувати навчання могли тільки діти сільських багатіїв.

На початку 30-х років Осокорівська школа поповнюється молодими вчителями, підготовленими радянськими вузами. Серед цього поповнення була молода, енергійна вчителька Калько Євгенівна Федорівна, яка згодом очолила створену в школі комсомольську організацію. У цей же час до школи прибули два молодих вчителя – Миронюк Антон Трохимович і Козловський Казимир Іванович.

МИРОНЮК АНТОН ТРОХИМОВИЧ – ЗАСТПУНИК З НАВЧАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ (1934-1941 РОКИ)

У 1932 році в школі було набрано 5-й клас і школа почала реорганізовуватись в семирічну школу.

У 1933 році Іващенка Т.Г. було звільнено з посади директора школи, деякий час він працює бухгалтером радгоспу «Піонер», виїздить разом з сім’єю до м. Херсона, де працює викладачем математики в одній із шкіл до глибокої старості і прожив в м. Херсоні до кінця свого життя.

Тимчасово виконував обов’язки директора школи Миронюк А.Т. а заступником директора по навчальній частині працювала Шульга К.М. це був тяжкий період, в багатьох областях України був голод. Для того, щоб зберегти життя дітей в школі було організоване одноразове безкоштовне харчування, так званні « гарячі сніданки». Завдяки піклуванню держави і вчителів школи багато дітей було врятовано від голодної смерті.

Зважаючи на те, що вже на кінець першої п’ятирічки майже скрізь було здійснено загальне обов’язкове початкове навчання, XVII з’їзд партії дав директиву про загальне обов’язкове політехнічне семирічне навчання. Водночас центральним завданням у розвитку народної освіти партія вважала поліпшення навчального процесу і виховання молодого покоління. За роки другої п’ятирічки значно зросла шкільна мережа, поліпшилась матеріально-навчальна база шкіл. Велика увага приділялась забезпеченню шкіл кадрами, піднесенню педагогічної майстерності та поліпшенню культурних і побутових умов життя вчителів. Вчительство виросло у велику культурну силу: основна маса його добре володіла педагогічною майстерністю і досягла великих успіхів у справі навчання і в вихованні учнів. На кінець другої п’ятирічки обов’язкова семирічна освіта в містах, у цілому, була здійснена. У роки третьої п’ятирічки розгорнулася боротьба за здійснення загальної середньої освіти у містах і завершення семирічної та розширення середньої освіти в селах.

У зв’язку з розв’язанням фашистською Німеччиною другої світової війни в школах ще більше уваги почали приділяти вихованню в учнів патріотичних почуттів, у цій справі величезну роль відіграли комсомольські та піонерські організації.

Восени 1934 року директором Осокорівської неповно-середньої школи було призначено Іванченка Степана Івановича.ІВАНЧЕНКО СТЕПАН ІВАНОВИЧ - ДИРЕКТОР ШКОЛИ (1934-1941 РОКИ)

Це був досвідчений спеціаліст своєї справи, хороший організатор учительського та учнівського колективу, добра і чуйна людина. В школі була налагоджена зразкова дисципліна, створена атмосфера творчої праці і духовного розвитку всього колективу. Степан Іванович дуже любив дітей і весь вільний час проводив з ними. Саме він добре грав на скрипці та інших інструментах. Під його керівництвом був створений музичний гурток та інші гуртки художньої самодіяльності.

У цей час школа поповнюється великою групою вчителів, переважно більшість яких залишилася працювати в школі і там стали справжніми майстрами педагогічної справи. Це такі вчителі, як Кочерженко Семен Павлович, Сіроштан Прокоп Сидорович, Сіроштан Юлія Федотівна, Миронюк Антон Трохимович, Козловський Казимир Іванович, Шульга Катерина Макіївна, Надія Дмитрівна Волобуєва, Голуб Віра Назарівна, Таїса Михайлівна Ткач, Віра Кирилівна Четвертак, Співак Олексій Артемович, Семірня Григорій Павлович, Семірня Володимир Павлович, Фальдзінський Павло Степанович, Пузир Федір Петрович, Ремпель Микола Класович.

Приплив до школи молодих вчителів сприяв великому пожвавленню роботи комсомольської та піонерської організації,гурткової роботи, військово-патріотичного виховання та інших видів позакласної роботи.

Довоєнна школа

Комсомольська організація в школі була створена в 1934-1935 навчальному році. До цього комсомольці-вчителі і учні входили до комсомольської організації колгоспів. Першим секретарем шкільної комсомольської організації була вчителька Калько Є.Ф. Свого часу секретарями комсомольської організації були учень Діденко Петро, вчителька Четвертак Віра Кирилівна, а в 1940-1941 році комсомольську організацію очолював учень 10-го класу Почепцов Іван Маркович. Комсомольці школи проводили велику роботу серед населення по роз’ясненню політики Комуністичної партії і Радянської держави, виховну роботу серед не спілкової молоді. Особливо значною була участь комсомольців і учнів школи в суспільно-корисній праці, допомагали колгоспові в проведенні сільськогосподарських робіт , в охороні колгоспного добра, в боротьбі з шкідниками сільськогосподарських рослин по догляду за робочою худобою та посівами.

У зв’язку з загостренням міжнародної обстановки та з початком другої світової війни, в школі посилилась робота військово-спортивних гуртків. Майже всі комсомольці були значкістами ГПО «Ворошиловський стрілок», ГСО/готовий до санітарної оборони/. В гуртках, а також на уроках початкової військової підготовки учні вивчали зброю, засоби протиповітряної та санітарної оборони, оволодівали військовими знаннями ,велику роботу в цій справі проводили вчителі початкової військової підготовки Горб Микола Кирилович та Бережний Яків Якович.

Окремо слід зупинитися на діяльності піонерської організації. Першою піонерською вожатою була Скорик Марія, але по справжньому розгорнуто було піонерську роботу, коли старшою піонервожатою було призначено молоду, здібну і енергійну комсомолку Топчій Лізу Григорівну/нині Рикун Л.Г. проживає в Осокорівці/. Піонервожата працювала з піонерами не тільки в школі, а й у піонерському клубі, створеному з ініціативи комсомольців.

В період колективізації піонери теж приймали активну участь в боротьбі з куркулями та їх прихвоснями, випускали своєрідні сценівки, готували спектаклі або просто ходили вулицями і співали революційні пісні, частівки, сатиричні куплети. Ось один із них:

«На полиці калачі,

На припічку каша,

Зажурились куркулі

Тепер воля наша».

Приймали в піонери без будь-яких торжеств, просто заносили до списків піонерів, діти самі пов’язували галстуки і далі вважалися піонерами. Робота піонерської організації була цікавою, піонери розучували і співали нові революційні пісні, читали книги, проводили змагання з різних видів спорту. Піонерські загони брали шефство над виробничими бригадами колгоспу по догляду за кіньми, доглядали за посівами, а під час збирання врожаю всі учні збирали на полях колоски, щоб на полі не залишилося жодного колоска. Довоєнні роки для Радянської України ознаменувалися величезними успіхами у розвитку освіти. Була здійснена загальна семирічна освіта, успішно запроваджувалась середня освіта. Усі учні мали можливість навчатися рідною мовою. Загальноосвітні школи повністю забезпечували необхідними контингентами середні й вищі спеціальні навчальні заклади.

Розвиток середньої освіти на Україні можна простежити за розвитком нашої школи. У1938-1939 навчальному році Осокорівська семирічна школа реорганізовується в середню. В1938 році було відкрито 8-й клас,

Довоєнна школау 1939-9 клас і в 1940-10 клас. До Осокорівської середньої школи ходили учні з інших сіл району, зокрема з сіл: Фирсівки, Малих Гирл, Великих Гирл, Золотої Балки, Крещенівки, Петровки.

На цей час школа мала добру матеріально-навчальну базу, добре було обладнано кабінет фізики, створено чудову бібліотеку. Але за браком приміщення школа навчалась в дві зміни. У старших класах навчалося по 20-25 учнів, навчання у 8-10 класах було платним/150 крб. за рік,/ тому, безумовно, не всі учні мали можливість навчатися в старших класах.

В1939 і в 1940 роках до лав Червоної Армії були призвані чоловіки-вчителі, які мали відстрочку, тому інколи були перебої з забезпеченням викладання окремих предметів, та все ж завдяки майстерності та наполегливості вчителів та дирекції школа добилася хороших успіхів в підвищенні навчального та виховного процесу. Зі стін школи вийшло багато чудових людей, які прославили свою батьківщину ратними подвигами в боротьбі за свободу і незалежність у Великій Вітчизняній війні та на трудовому фронті.

Окремо слід зупинитися на перших випускниках, які закінчили школу в грізному 1941 році.УЧИТЕЛЬСЬКИЙ КОЛЕКТИВ ОСОКОРІВСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ 1947 РІК (В ЦЕНТРІ, ТРЕТЯ СПРАВА ДИРЕКТОР СКЛАДЕНКО МЕЛАНІЯ ОЛЕКСІЇВНА

Це був чудовий клас, в якому навчалося 22 учні, всі вони були комсомольцями, з них брала приклад вся школа. Класним керівником цього колективу був хороший організатор, вчитель математики Пузир Федір Петрович. Учні класу були організаторами і застрільниками усіх міроприємств, які проводились у школі. Чудовими організаторами колективу класу була секретар комсомольської організації класу Шостак Євгенія Миколаївна та секретар комсомольської організації школи Почепцов Іван Маркович, який загинув у боях з німецько-фашистськими загарбниками, захищаючи Сталінград.

Восени 1940 року до школи приїхали представники з Нікопольського аероклубу для набору учнів в авіашколу. Першими до цієї школи пішли комсомольці десятикласники Білоконь Петро Явдокимович, Ремез Борис Федорович, Чабаненко Петро Євтухович, Іванченко Василь Степанович, учень 9 класу Гончаров Іван Микитович. Всі вони стали пілотами військово-повітряних сил ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ, проявили героїзм в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками.

Загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни випускники школи Мезенцев Федір, Почепцов Іван Маркович, Складенко Іван Олексійович, Топчій Іван Пилипович.

Обрали свій шлях на освітянській ниві Поволоцька Ніна Феофанівна, Головко Тетяна Свиридівна, Фомічов Василь Никифорович, Селік Марія.

Протасов Микола Прохорович, Ковалик Іван Федорович працювали юристами,Шостак Євгенія стала інженером Шосткінського об’єднання «Свема». Синиця Василь Федотович до виходу на пенсію працював завідуючим районного відділу соціального забезпечення Нововоронцовського району.

Не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни і вчителі школи: Миронюк Антон Трохимович, Семерня Володимир Павлович, Пузир Федір Петрович, Голуб Сергій Петрович, Козловський Казимир Іванович.

Розділ III

Відбудова і дальший розвиток народної освіти після Великої Вітчизняної війни

Під час тимчасової окупації села німецько-фашистськими загарбниками навчання у школі не проводилось. Приміщення школи було перетворено фашистськими варварами в стайню для коней, обладнання школи було знищене , бібліотека спалена. Фашисти встановили на окупованій території жорстокий терористичний режим, так званий « Новий порядок». Всі жителі змушені були з раннього ранку і до пізнього вечора працювати під наглядом гітлерівських посіпак. За найменшу провину людей жорстоко карали, били нагаями. Фашисти схопили і закатували голову колгоспу комуніста Ковалика Семена Васильовича, який не зміг евакуюватися. За зв’язок з партизанами фашистами було розстріляно учнів школи, комсомольців Ковалика Володимира Семеновича і Убогого Івана Васильовича, а житель села Ковалик Тимофій Васильович був розстріляний біля власного будинку за відмову виконати наказ про евакуацію чоловічого населення в грудні 1943 року.

Багато молоді було насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини, частина з них загинула. Так загинула на каторжних роботах у Німеччині колишня учениця 7-го класу Горб Марія Степанівна. Відступаючи під ударами Червоної Армії фашисти вивозили з окупованої території все що могли, а що не могли вивизти- знищували.

27 лютого 1944 року с. Осокорівка було звільнено від німецько-фашистських загарбників, а вже через 16 днів 15 березня навчання в школі було відновлено.

Про діяльність школи в цей період матеріал підготували колишні вчителі школи КУЧИТЕЛЬСЬКИЙ КОЛЕКТИВ ОСОКОРІВСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ 1947 РІК (В ЦЕНТРІ, ТРЕТЯ СПРАВА ДИРЕКТОР СКЛАДЕНКО МЕЛАНІЯ ОЛЕКСІЇВНАарпушена Євдокія Антонівна і Складенко Меланія Олексіївна.

Організатором відбудови і директором школи в перші дні її роботи після звільнення був Понурко Софрон Кузьмич- активний учасник партизанського руху і більшовицького підпілля в Нововоронцовському районі.

У першу чергу необхідно було вичистити приміщення школи від кінського навозу/навіть на другому поверсі фашисти ставили коней/, настелити підлогу, повставляти шибки у вікна, зробити побілку та інші роботи. І це в той час, коли не було необхідних матеріалів для ремонту і виконували всі ці роботи в основному самі вчителі разом з учнями. Велику допомогу в ремонті школи надавала сільська рада та правління колгоспів.

З 20 жовтня 1944 року розпочався перший післявоєнний навчальний рік. Директором школи було призначено Зарудну Тетяну Тимофіївну , так як Понурко С.К. було переведено в апарат райвно. Учителів не вистачало, працювали в основному місцеві вчителі, здебільшого жінки.

Колектив вчителів Осокорівської СШ Червень 1948 рікЦе такі вчителі, як Карпушина Євдокія Антонівна, Гребенюк Ольга Юхимівна, Ведмідь Данило Федотович, Павленко Віра Дмитрівна, Складенко Меланія Олексіївна.

Тяжко було працювати, не було програм, підручників, зошитів, будь-якої наочності. Парт теж не вистачало, учнів садовили на стільці, принесені з дому , на довгі дошки, що заміняли столи. Писали на газетах , на папері з-під упаковки. Але в таких тяжких умовах діти наполегливо вчились, трудились на полях колгоспу, самі проводили ремонтні роботи в школі.

Навчання в школі проходило в 2 зміни. В 2-гій зміні приходилося працювати при каганцях, виготовлених із гільз від снарядів.

Коли ми діждались Нового 1945 року, колгоспи допомогли придбати ялинку. Це було перше новорічне свято після звільнення села. Ялинку прикрашали паперовими іграшками, для учнів приготували теж подарунки, колгоспи дали два ящика цукерок і домашнього печива. На новорічне свято зібралося майже все село. В цьому ж році ми діждалися найдорожчого для нас свята – Дня Перемоги.

Завершення перебудови соціалізму,що супроводилось прискоренням технічного прогресу, висувало особливо великі завдання в галузі культурного будівництва. Як і раніше, головне місце в культурному будівництві відводилось народній освіті-здійсненню закону про всеобуч, запровадження загальної середньої освіти, удосконалення системи освіти, поліпшення навчально-виховної роботи в загальноосвітніх школах.

У 1952 році у зв’язку із затопленням чаші Каховського водосховища почалася забудова нової частини села за 2,5 км. від старої частини. Забудова відбувалась згідно генерального плану. Понад дві третини жителів Осокорівки переселилися в нову частину. За 30 з лишнім років Осокорівка перетворилась в одне з кращих сіл не тільки району, а й області, Осокорівка стала селом зразкового порядку.

У 1954 році директор Осокорівської середньої школи було призначено Шульгу Івана Ілліча, завучем Карпушину Євдокію Антонівну. Школа вже повністю ліквідувала наслідки воєнних років, збагатилась матеріально-навчальна база , придбано нову бібліотеку, за рахунок допоміжних приміщень збільшилась кількість класних кімнат, розпочато будівництво шкільної майстерні.

В цей час в новій частині села була відкрита початкова школа, так як учнів молодших класів не було чим підвозити, а всі останні учні 5-10 класів з нової частини Осокорівки і села Фирсівки ходили до школи пішки.

Директором початкової школи було призначено Гришечкіна Анатолія Васильовича, вчителями працювали Рубець Ніна Олексіївна,Убогова Ніна Федорівна,Гришичкіна Д.К, Пастернак Ніна Тарасівна.

Восени 1960 року початкова школа в новій частині Осокорівки була реорганізована у восьмирічну. Школа розташовувалась в пристосованих приміщеннях, а тому навчання в школі було в дві зміни.

СПІВАК ІВАН АРТЕМОВИЧНе вистачало парт, дуже слабкою була матеріально-технічна база школи. Велику допомогу в підготовці школи надавало правління колгоспу «Україна» /Голова Ходков В.В./ і Виконком Осокорівської сільської Ради /голова Співак І.А./

Директором восьмирічної школи було призначено Товстеля Івана Захаровича, завучем Чобітка Володимира Сергійовича. У школі працювали учителі Гришечкіна Д.К, Голуб В.Н, ПастернакН.Т, Убогова Н.Ф, Колінько Л.В,Фузова М.М, Бендюк Н.М.

А в цей час розпочиналось будівництво типової середньої школи, яку будував за свої кошти місцевий колгосп «Україна». З 1966 року Осокорівську восьмирічну школу очолила Кучмій Лілія Василівна.

У 1955 році відбувся перший післявоєнний випуск 10 класів Осокорівської середньої школи /Через 14 років після першого довоєнного випуску/. Багато учнів цього випуску залишилися працювати в селі. Це Скібіцька Лідія – шофер колгоспу «Україна», Бондаренко Микола Іванович та багато інших.